Вистава «Алла Горська: Вітражі долі» в Науковій бібліотеці імені М. Максимовича КНУ Тараса Шевченка

До Дня перепоховання Тараса Шевченка відбувся перформанс неймовірної краси та символізму. 

Спочатку в Наукова бібліотека імені М. Максимовича КНУ Тараса Шевченка учасники дійства мали можливість насолодитися дуже проникливою виставою «Алла Горська: Вітражі долі» – про історію мисткині, яка стала символом художнього й громадянського спротиву тоталітаризму. Як і багато шістдесятників, вона бачила в Шевченкові джерело національної гідності, правди й сили.

Вистава наповнена живими образами та алюзіями, які відтворюють історію об’ємно. Кожен образ – це символ боротьби та незламності. Це Шевченко, Стус, Симоненко, Танюк, Зарецький, це вітраж “Мати”, це мозаїка “Боривітер”, це Маріуполь, це Маріуполь як Боривітер, “де безмежні степи сходяться з морськими хвилями”, це уламки: вітражів, мозаїк, боротьби, і полум’яний дух нескореності. 

Вистава від Театр ШАРЖ / the Sharzh Theater й Фонду Алли Горської та Віктора Зарецького уже не вперше презентується в університетській бібліотеці, і за словами режисерки Юлії Кратко, саме для неї це найкраща локація. Як і сам Шевченків університет, де ще у 50-х студенти започаткували традицію вшанування Кобзаря 22 травня, яку згодом підхопили шістдесятники.

День перепоховання Шевченка, 22 травня, став часопростором для вияву українського народного спротиву в боротьбі за незалежність.

• 22 травня 1963 року о 20-ій годині когорта митців на чолі з Горською принесли квіти до пам’ятника Шевченкові. Таке своєрідне вшанування пам’яті Великого Тараса – було певною українською маніфестацією.
• 22 травня 1967 року біля пам’ятника Шевченку в Києві арештували чотирьох осіб, які просто поклали квіти.
• 22 травня 1971 року за виступ коло пам’ятника Тарасові в Києві було арештовано й засуджено на 12 років письменника Анатолія Лупиноса, який читав свій вірш “Покритка”.
• 22 травня 1979 року на маніфестацію у Львові перетворилися похорони Володимира Івасюка.
• 22 травня 1990 року, Шевченківський сквер у Києві. Зі спогадів: “всі навколишні квартали затемнені, як під час війни… Тільки навколо пам’ятника Шевченка горять свічки. Багато свічок. Інститут неосвітлений, заняття скасовували. Іду до пам’ятника. Людей, як мурашок. Декламують, співають… А навколо в кущах повно міліції з кийками, чорні воронки…”